НАЗАД

ПОСЛАННЯ Преосвященного ФИЛИПА, Єпископа Полтавського і Кременчуцького з нагоди початку святого Великого посту всечесному духовенству, побожному чернецтву, благочестивим мирянам — всім вірним Православним землі Полтавської

Улюблені в Господі отці, браття й сестри!

З ласки Божої ми підійшли до святих і спасительних днів Святої Чотиридесятниці — Великого посту. Земні поклони, темні ризи, особливий устрій Богослужінь — все закликає нас, відклавши земне, злітати серцем до Небесного. І в ці особливо відповідальні в духовному житті дні звертаюся до вас, мої духовні чада, із закликом провести Святий піст належним чином.

Не сприймайте дотримання посту як справу неважливу. Святитель Амвросій Медиоланський зазначає: «Цей час Христос освятив Своїм постом. Хто з християн не постує в Святу Чотиридесятницю, той показує віроломство та впертість, порушуючи пересиченням даний Богом для спасіння закон. Бо коли ти не постуєш за призовом Господнім, то який ти будеш християнин, коли будеш наїдатися в той час, коли Господь постував, насолоджуватися тоді, коли Він відчував спрагу, коли Він страждав заради спасіння твого? Тому проведемо цей час пильно, тобто не залишаючи жодного дня без посту, жодного тижня без каяття, тому що Чотиридесятницю той переживає, хто в пості та пильнуванні досягає Пасхи. Як дотримання посту є доброю справою, так і порушення його в Чотиридесятницю є гріхом». Отже, наслідуючи Самого Христа, намагаймося постувати! Пам’ятаймо й 69 Апостольське Правило, яке виголошує: «Якщо хто, або єпископ, або пресвітер, або диякон, або іподиякон, ... не постує в святу Чотиридесятницю перед Пасхою, ... крім перешкод від тілесної немочі, хай буде позбавлений сану; якщо ж мирянин, хай буде відлучений».

Втім, хочу застерегти пастирів та пасомих від «нерозумної ревності», внаслідок якої на віруючих священиками часом накладаються надмірні постові подвиги: трапляється, що й духовно незрілі вірні самі вирішують постувати «більше від єгипетських пустельників». Дехто вважає, що вживання певних видів їжі є для християнина взагалі неприпустимим (наприклад, м’яса); інші переконані, що лише саме вживання якоїсь їжі сквернить людину. Тут всі мають бути вкрай обережними, пам’ятаючи слова Господа нашого Ісуса Христа: «Все, що зі сторони входить в людину, осквернити її не може. Бо не в серце йому входить, а в чрево...» (Мк. 7. 18–19). Пам’ятати потрібно й слова Апостола: «Їжа не наближує нас до Бога: бо, якщо ми їмо, нічого на набуваємо, і якщо не їмо, нічого не втрачаємо» (І Кор. 8. 8).

Надмірні й необґрунтовані постові звитяги і спокушають інших, і в самого «пісника» створюють хибне враження про піст, як про витончений спосіб лікувального голодування, водночас плекаючи в серці «подвижника» уявлення про себе як про людину, що досягла вже певних висот духовних. Введена в оману власними «звитягами» людина починає засуджувати інших, які «не так постують», судити священиків, які благословляють немічним послаблення в пості. Від цього до великого падіння — півкроку. Тож уважно читайте Послання до Римлян святого апостола Павла: «Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, хай не засуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його. Ти ж хто такий, що судиш чужого раба?.. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові» (Рим. 14. 3–4, 6). Особливе (і для кожного своє!) має бути ставлення до посту людей, які щойно прийшли до Церкви. І тут обов’язково потрібно звертатися за порадою до духівника, який запропонує кожному свою міру посту, свій обсяг молитовного правила.

Іноді немічні тілом чи духом люди, розуміючи неможливість для себе протягом всієї Чотиридесятниці дотримуватися посту за Церковним Уставом, вирішують, попостувавши перший тиждень, потім не обмежувати себе в їжі аж до Страсної Седмиці. Це — також помилка! Найкращим є піст, хоча й невеликий, але тривалий, протягом всіх сорока днів і Страсного тижня. Натомість тиждень посту і потім звичайне «непісне» життя не приносять користі.

Тож, згадавши про необхідність та велику користь посильного тілесного посту для кожного, не можу не зазначити: ще важливішим є піст духовний. І саме його плоди є для нас корисними, і саме задля користі душі ми смиряємо тіло. Справді, істинний піст, за словами святителя Тихона Задонського, полягає в наступному: «Хай постує розум твій від даремних помислів, хай постує пам’ять твоя від злопам’ятства, хай постує воля твоя від злого бажання, хай постують очі твої від лихого бачення, хай постують вуха твої від з бридких пісень, хай постує твій язик від засудження, хай постують ноги твої від ходіння на злу справу. Ось християнський піст!».

І тут не може бути місця посту фарисейському, зовнішньому, показовому — посту, який зараз все частіше й частіше пропагують нецерковні «порадники» та бульварна преса. Такий потворний піст, нажаль, часом можна зустріти й серед людей, які належать до Церкви. Та згадаймо слова Спасителя: «Коли ж ви постуєте, то не показуйте сумного виду, як лицеміри; бо вони насуплюють лиця свої, щоб люди бачили, як вони постують. Істинно кажу вам: вони мають собі нагороду. Ти ж, коли постуєш, то помасти голову свою і вмий лице своє, щоб видно було тебе не людям, коли постуєш, а Отцеві твоєму, що в тайні; і Отець твій, що бачить в тайні, воздасть тобі явно» (Мф. 6. 16–18). Ось так маємо чинити ми — учні Христові, вірні чада Святої Церкви.

В Піст найважливішою справою для всіх віруючих є покаяння в гріхах і достойне причастя Святих Христових Таїн. Саме тому протягом Чотиридесятниці відбудеться загальна сповідь духовенства, а потім спільне служіння Божественної Літургії. Саме тому миряни протягом посту готуються до сповіді особливо ретельно. Саме тому так багато причасників Святих Христових Таїн в наших храмах в постові дні. Але й тут ворог роду людського посіяв в душах вірних оманливу думку, що, мовляв, достатньо причаститися на першому тижні Посту, іноді — ще й на останньому, а решту часу, хоча й додержуватися посту, але до сповіді й Причастя не приступати. З’явилося навіть страшне слово, яке я чув від людей, що причастилися протягом перших днів Посту: «Відговілися». Так у нас говорять лише про якийсь важкий, обтяжливий і не дуже потрібний обов’язок! Тож я закликаю вас, пастирі духовні, роз’яснювати нашій пастві велику користь від причастя Святих Христових Таїн, закликати віруючих, які є справді воцерковленими і проводять життя духовне, приступати до сповіді й Причастя частіше, навіть і щонеділі у Великому Пості. Часте причастя вимагатиме, звичайно, докладання зусиль духовних, але для того й піст, щоб попрацювати для спасіння душі. Так і Господь казав: «Царство Боже силою береться, і тільки ті, що докладають зусиль, здобувать його» (Мф. 11. 12). А щодо частоти причастя, то «не в тому полягає зухвалість, що часто приступають, але в тому, що приступають недостойно, хоча би хтось навіть один раз за все життя вчинив це... Кого нам схвалити? Чи тих, хто причащається один раз [на рік], чи тих, хто часто, або тих, хто рідко? Ні тих, ні других, ні третіх, але тих, хто причащається з чистим сумлінням, з чистим серцем, з бездоганним життям», — говорить святитель Іоанн Златоуст.

Головною умовою справжнього пісного настрою є примирення з ближніми й дальніми. Для того вступу до Посту передує чин прощення. І це прощення, це примирення мають бути справжніми, нелицемірними. Тим же, хто намагається постувати, маючи в серці злобу на брата чи сестру, хто з гордині не може попросити прощення або робить це лицемірно, — всім таким скажу: «Ви не постували ні хвилини!». Великий Златоуст влучно сказав: «Яка користь, коли ми утримуємося від птахів та риб, а братів гриземо та з’їдаємо?». Прошу вас, любі мої, частіше повторювати в своєму серці слова молитви преподобного Єфрема Сиріна: «Господи и Владыко живота моего... даруй ми зрети моя прегрешения, и не осуждати брата моего». Звернімо увагу на власні гріхи, молімо Бога про прощення і тоді ми не матимемо змоги не лише в піст, але й повсякчас засуджувати ближнього, тримати гнів на брата, не прощати. Пам’ятаймо і грізні слова Господні: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас судитимуть, і якою мірою міряєте, такою й вам одмірять» (Мф. 7, 1–2). Отже, той, хто бажає спасіння й прощення гріхів, має прощати ближніх, милувати їх.

Отже, зі сподіванням на милість Божу, потрібно нам почати йти по путі посту, як про це співає Свята Церква: «пригасити полум’я пристрастей, возлюбити чистоту, розірвати всякі пута неправди, дати голодним хліба, вбогих ввести в дім». Тож «всечесне утримання почнімо світло, світлом любові, сяйвом молитви», щоб у любові й молитві пройшовши Великий піст, сподобитися нам зустріти й Світле Христове Воскресіння. Благословення Господнє хай перебуває з вами! Амінь.


ВВЕРХ