НАЗАД
Покровська церква в Кам’яних Потоках
Ця церква — один з небагатьох типових храмів Кременчуцького району, яким, з ласки Божої, судилося пережити страшні часи сатанинського руйнування святинь Церкви Христової, і, водночас, цей храм — один з двох, які знаходились в Кам’яних Потоках до 1935 р. Про іншу, Преображенську церкву ми писали в серпневому випуску «Кременчука Православного». До початку XX ст. Преображенська церква була єдиною в селищі, але її було замало, адже Кам'яні Потоки були селищем заможним і чисельним за кількістю мешканців. (Як повідомляє довідник «Полтавщина», Кам’яні Потоки засновані на поч. XVII ст. козаками, які вийшли з Правобережжя. Кам’янчани брали участь в повстанні 1624р. під проводом Жмайла. Про те, що селище є, та й лишається в своєму корінні, козацьким, свідчить його розділення на сотні, яке існувало і за радянських часів.) Отже потреба в другому храмі, значно більшому, турбувала сельчан. Але хто був ініціатором будівництва — невідомо. Власне, відомостей про минуле парафії, особливо дореволюційне, дуже мало, вони мають фрагментарний характер і спираються на спогади старожилів. Чисельні архівні розвідки, які проводились старанням настоятеля храму в державних архівах Полтавської, Херсонської і Кіровоградської областей, на жаль, не дали позитивних результатів. Можливо, хоч деякі документальні свідчення про дожовтневу історію нашої парафії зберігаються в архівах С.-Петербурга, в документах з фондів Святішого Синоду і технічних установ Російської імперії. Але сьогодні парафія не має можливості дістатися до цих (якщо вони є) безцінних свідчень.
Можна цілком справедливо припустити, що ініціатором зведення нового храму був або сільський схід, тобто вся громада, або група заможних селян. Звісно, що ініціатива мала бути підтримана духовенством селища, благочинним округу.
Коли розпочалось будівництво? Це могло статися або до 1905р., або в 1907-1908 рр., але аж ніяк під час масових зворушень 1905-1907рр.
Закінчення будівництва та освячення храму було приурочено до 300-річчя Дому Романових, яке святкувалось в 1913 році. Храм присвячено Покрову Богородиці. Неважко зрозуміти, чому він дістав таку назву. Достатньо пригадати, яке значення це велике свято мало для українського козацтва, і яке місце Покрова займала в житті наших селян. Храм, побудований в так званому «новому руському» стилі, який був розповсюджений на теренах Російської імперії в другій половині XIX - на початку XX століть.
Яскравим зразком цього стилю є храм Спаса-на-крові (С-Петербург), Успенська церква подвір'я Оптиної пустині в С.-Петербурзі, храм Трьох Святителів в Харкові, собор Різдва Богородиці в Козельщанському монастирі та багато інших. Але найбільш подібним з відомих нам сьогодні є Покровський храм с. Старокозацьке Одеської області. Цей храм також уцілів і в більш цілісному вигляді. Його будівля відрізняється лише деякими деталями.
Але повернемось до Покровського храму в Кам'янці. Храм в плані —крестово-купольний, з 1-им куполом, над притвором - дзвіниця. Фундамент складається з обтесаних кам'яних блоків, які брали з місцевих розробок, стіни - з червоної цегли. Як виглядали зруйновані купол та дзвіниця, можна уявити за аналогією з храмом в Старокозачому.
Храм не був розписаний. Не встигли, тому що розпочалась перша світова війна, а потім вже було зовсім не до того.
Майже нічого невідомо про парафіяльне життя дореволюційного часу. Невідомо, який клір був в парафії. Але достовірно можна сказати, що обидва храми в недільні і святкові дні були заповнені парафіянами. Мешканці селища відрізнялись благочестям та щирою вірою. Вони не просто зазвичай відвідували храми Божі. Старенькі бабусі розповідали автору цих рядків, як по поверненні з богослужіння батько, який не був на відправі з приводу, наприклад, хвороби, розпитував дітей, що читали з Апостола, з Євангелії, яву Херувимську співали і т.д. Тобто, наші селяни були свідомі і щирі в своїй вірі. Тому, мабуть, і парафія була діючою до середини 30-х років. Її закрили в 1935 році.
Церковне життя відродилось за часів німецько-фашистської окупації. Храм, спустошений, позбавлений купола та дзвіниці, знов був наповнений богомольцями. За недовгий час люди позносили те, що уціліло: ікони, книги, ризи, сосуди. В парафіяльному архіві зберігається опис церковного майна, зроблений 1 січня 1942 року, невдовзі після відкриття церкви. В описі вказані: «престольное облачение — 1 (одно), облачение желтое (священника — А.) — 1, облачение требное — 1, кресты напрестольные медные — 2, дарохранительница — 1, потир, дискос, лжица (полный комплект) — 1, медные кадила — 2, Евангелие — 2, катапетасма — 2, хоругви металлические — 2, хоругви на холсте — 2 и мн. др.» Після закриття храму у 1961 році все було конфісковано, частина знаходилась в музеї атеїзму, що знаходився в храмі, та й та зникла. Збереглося напрестольне Євангеліє ХVIII cт., яке сьогодні займає чинне місце.
Головне, що церковний дух не вмер. Старі парафіяни передали його далі — молодим, які прийшли до віри в 40-50 роках. І яке щастя, що молоді не зреклися віри, не розгубилися після другого закриття рідної церкви в 1961 році. Вони збиралися по хатах, співали церковні піснеспіви та народні «псальми», їздили до найближчих діючих храмів: в Павлиш Кіровоградської області, в Успенську церкву Кременчука. Здійснювали й прощу — до Почаєва або в Загорськ, до преподобного Сергія.
Ці золоті люди зберегли церковність для нащадків. І коли знову з’явилась можливість вільно славити Бога, вони зібралися і пішли по всіх інстанціях, добиваючись повернення храму, який був після закриття клубом. Потім, коли збудували нове приміщення клубу, в храмі зробили музей... атеїзму! Наші парафіяни збирали підписи сельчан з вимогою відкрити церкву. З цією вимогою ініціативна група їздила до Києва, і навіть до Москви.
Незважаючи на перешкоди, відмови, зволікання з боку місцевої влади, правда Божа перемогла, і в 1990 році громада Покровської церкви була зареєстрована і їй було передано приміщення храму. Громаду складали парафіяни 40-50–х років, стійкі, працьовиті сільські люди. Вони відразу взялися за відтворення храму. Збирали кошти, невтомно працювали над зовнішнім та внутрішнім виглядом церкви. Відразу з’явився свій хор. Хористи всі ті роки співали в Успенській церкві м. Кременчука, тому «тримали себе в формі». І з призначенням першого настоятеля– священика Івана Коростиля (нині– настоятель Троїцької церкви м. Лубни) молитовно-євхаристичне життя парафії налагодилось. Частина церковного вбрання, книг та утварі була пожертвувана громадою Успенської церкви Крюкова, більшість була куплена на зібрані парафіянами кошти. За перший рік був зроблений ремонт, споруджено іконостас та кліроси, задзвонили нові дзвони, придбані в Москві (майстерня К.Чернова).
Після Вознесіння Господнього, 1992 року, настоятелем церкви було призначено священика Сергія Панчука, який і сьогодні очолює парафію.
За ці роки храм змінився радикально. Зроблені різблений іконостас, різблені кіоти, сінь та кліроси. Відбудовані купол (1994р.) та дзвіниця (1995р). У 1998 році розпочалось будівництво вкрай потрібного церковного будинку.
Звісно, що перелічені вище відновлені та будівельні роботи були б неможливі без допомоги благодійників. В різні роки різні підприємства і особи допомагали парафії. Серед благодійників — Крюківський вагонобудівний завод, ООО «Всесвіт» та інші.
14 жовтня парафія відзначає храмове свято. Кам’янчани завжди з щирою радістю та гостиністю зустрічають гостей. Переконайтеся в цьому самі.
Сергій Яблуновський
викладач Духовного училища, редактор газети
ВВЕРХ
|